МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД ТА РЕАЛІЇ ВИКЛАДАННЯ ФІЗКУЛЬТУРИ
В Україні традиційно звикли жалітися на вітчизняну систему освіти. Одні при цьому беруть за приклад стару радянську школу, інші – країни ЄС. Утім, можливо, це вже просто звичка, а не реакція на реальний стан справ, і ми просто не звертаємо уваги на позитивні зміни?
6 вересня відбулася онлайн-конференція «Інновації тіловиховання 2.0». Її організували міжнародний благодійний фонд Parimatch Foundation, Інститут модернізації змісту освіти та Всеукраїнський центр фізичного здоров’я населення «Спорт для всіх». Спікери конференції – українські, швейцарські та фінські освітяни – розповіли про складнощі та радощі сучасних викладачів фізичної культури.
Україна: «10 років достатньо, щоб ми змінили систему»
Якими наші дорослі читачі пам’ятають уроки фізкультури? Мабуть, приблизно так: більша частина класу виконує одні й ті самі вправи (наприклад, біг по колу та перестрибування через «козла»), інші мають довідку про звільнення з уроку і просто відсиджуються на лаві. Утім, зараз ситуація змінюється.
Глобальні зміни починаються з державної політики. Ексзаступник міністра освіти та науки України, президент Української федерації учнівського спорту Роман Греба розповів, що у 2017 році почали розроблятися модулі з різних видів спорту. Вони передбачають, що шкільні уроки готуються на основі будь-якого виду спорту (футболу, баскетболу тощо). Це дає можливість учителям змінювати уроки, проводити їх за власним сценарієм, адаптувати відповідно до інтересів кожного окремого класу та можливостей навчального закладу. Наразі розроблено вже більш ніж 30 таких модулів.
«Я мрію, щоб урок фізкультури став одним із найулюбленіших предметів у школі. Щоб він сприймався дітьми більше як фан і пригода, а не щось обов'язкове та нудне. Зараз до школи діти переважно хочуть, поки вони ще ходять у садочок, а далі це бажання кудись зникає. Мені хочеться, щоб школа перестала асоціюватися з примусом. Фізична культура – саме той предмет, де ми можемо гарно провести час повністю для себе з драйвом та фаном», – розповідає Роман Греба.
Окрім реформи НУШ, на швидкість втілення змін може вплинути суспільна думка, вважає Роман Греба. Реформа – це ініціатива згори, але в школах на місцях її мають втілювати люди, які горять ідеєю змін і відкриті до нового. Чудово, коли до процесу поширення та втілення нових ідей долучаються благодійні фонди, такі як Parimatch Foundation. Своїми ініціативами вони надихають та створюють підґрунтя для того, щоб кожен учитель уявляв, як можна проводити уроки інакше, і мав можливість робити це на практиці.
Фонд допомагає організовувати призи для юних спортсменів, активно долучається до розробки уроків фізичної культури нового формату, проводить семінари для вчителів та організував конкурс, щоб відзначити педагогів-новаторів з усіх куточків країни. У жовтні цього року делегація українських педагогів вирушить на Універсальні ігри вчителів, які відбудуться під егідою ICF у Хорватії.
Поки що новий підхід до шкільних уроків не дійшов до кожної шкільної спортзали. Утім, голова комітету з фізичного виховання та спорту Вадим Стеценко зазначає, що вчителі вже проводять цікаві уроки, які дітям не хочеться пропускати. Для цього використовують на уроках модулі з видів спорту, естафети, челенджі, інші нешаблонні активності. Ще не всі вчителі готові до змін, проте це справа часу.
Уже зараз в Україні започатковуються спортивні ініціативи, які врешті стають міжнародними. Вадим Стеценко наводить у приклад Cool Games – інноваційний український проєкт, започаткований Комітетом із фізичного виховання та спорту МОН і Українською федерацією учнівського спорту. Cool games – це серія дитячих естафет зі змішаних команд хлопців та дівчат. У 2019 та 2020 роках у відборі на Cool Games взяли участь понад сто тисяч дітей, і в наступні роки завдяки популяризації шкільного спорту та такому його осучасненню ці цифри будуть тільки збільшуватися. Після успішної реалізації в Україні Міжнародна федерація учнівського спорту додала змагання у свою програму.
Ще один нестандартний проєкт родом з України – поєднання кіберспорту та рухової активності. Міжнародна федерація кіберспорту (IESF) та Міжнародна федерація учнівського спорту (ISF) підписали Меморандум про об'єднання фізичних активностей і кіберспорту. Так діти, що грають у комп'ютерні ігри та хочуть бути крутими кіберспортсменами, будуть ще й фізично здоровими. Діти мають розуміти: якщо вони хочуть бути крутими кіберспортсменами, вони повинні бути фізично загартованими.
«Зміни – це довготривалий процес, але він уже розпочався. На мій погляд, потрібно 10 років, щоб ми змінили систему. Діти, які прийшли в перший клас Нової української школи і пройдуть весь цей шлях здобуття середньої освіти в реформованій школі, матимуть кардинально інший досвід», – ділиться Вадим Стеценко.
Швейцарія: «Учням подекуди бракує мотивації»
Лукас Рюле (Lucas Rühle) викладає фізичну культуру у Швейцарії – одній з найбагатших країн світу. Тут у вчителів високі зарплати, школи мають весь необхідний інвентар, а спортивна інфраструктура розвинена. Попри це, учням подекуди бракує мотивації займатися спортом.
Лукас викладає у восьмих класах середньої школи, його учням по 14–15 років. Що цікаво: він є викладачем одночасно фізичної культури, математики, німецької, географії, історії та об’єднаного предмета «Медіа та інформатика».
У своїй роботі Лукас керується навчальною програмою, де перелічені компетенції, яких мають набути учні. Утім, учитель може самостійно вирішувати, коли саме і які види спорту він обере для теми того чи іншого заняття.
Його уроки фізичної культури завжди проходять за однаковим принципом.
«Урок починається з розминки, яка включає рухові вправи, вправи для розігрівання, зміцнення, розтягування м’язів. Далі ми з учнями працюємо над головною темою уроку — це може бути футбол або танці. Тут важливо дотримуватися холістично-аналітичного принципу. У випадку з футболом це означає, що учні грають у форматі «два проти двох» на два голи. Потім я вибираю один аспект гри, наприклад, пас, який ми детальніше розглянемо в аналітичній частині. Третя частина уроку – знову холістична. Учні грають у форматі «п’ятеро проти п’ятьох» і використовують знання, які щойно отримали на аналітичній частині уроку. Завершити урок важливо заминкою, щоб перегріте тренуванням тіло прийшло до норми».
Щодо інклюзивної освіти в Швейцарії, Лукас пояснює: у федеративній країні ситуація в різних кантонах може суттєво відрізнятися, і єдиного законодавства з питань освіти немає. У класах, де він викладає, навчається одна-єдина дівчина з особливими освітніми потребами – в неї проблеми зі спиною. Вона не отримує оцінок на уроках фізкультури, але залучена в усі активності, де їй це дозволяє стан здоров’я. В інших випадках – має альтернативну програму, щось на кшталт лікувальної фізкультури. Діти з важкими порушеннями розвитку навчаються у спеціалізованих школах.
Фінляндія: «Наш новий виклик зараз — полікультурність»
Ар’я Сякслатті (Arja Sääkslahti) — професорка університету Ювяскюля та вчителька фізичної культури у Фінляндії. Ця країна є одним зі світових лідерів шкільної освіти, професія педагога високо цінується, а зарплати вчителів посідають третє місце за розміром серед усіх професій. Ар’я зазначає: головний виклик для сучасних вчителів – новий полікультурний склад шкільних класів.
«Фінляндія протягом багатьох десятиліть була однорідною моноетнічною країною. Ми всі були фінами, всі знали свою історію та культуру. Фінські учні дуже мотивовані, у нас культ освіченості, і в родинах поколіннями виховується сприйняття, що освіта – це те, що може змінити твоє життя. Ти можеш стати ким завгодно. Зараз до класів приходять учні, які виховуються у родинах з іншими цінностями, і вчителі мають самостійно доносити дітям певні ідеї».
Ще років 10-15 тому у Фінляндії не була поширена інклюзивна освіта. Зараз дітей з особливими освітніми потребами максимально інтегрують у звичайні класи. Визнає: важливо говорити про те, що під час впровадження нового формату інклюзивної освіти допомога потрібна не лише дітям та батькам, а й учителям, які стикаються з новими для себе викликами. І саме це з фінського досвіду вона б радила запозичити Україні, яка зараз активно впроваджує інклюзивну освіту.
«Учителям на старті роботи з інклюзивними класами важливо мати наставника в особі фахівця, який давно працює з дітьми з особливими освітніми потребами. Менторство і психологічна підтримка – головне з фінського досвіду, що я раджу запозичити Україні».